Життєві шляхи хірурга

Борис ВОЙЦЕХІВСЬКИЙ

Журнал «Память століть», 2008, №1-2

В одній із подарованих мені відомим поетом, лауреатом Шевченківської премії Володимиром Коломійцем збірок поезії натрапив на вірш, присвячений побратимові його дитинства Андрію Менделю. Від автора дізнався: «жмуток конопель — оце ж і мендель…»

Володимир Родіонович повідав, що їх здружили шахи, перші уроки гри в них дав йому Андрій. Зростав він у багатодітній родині коваля Корнія Семеновича. Пережив голодомор, фашистську окупацію. На трьох сестер і шістьох братів мали одну пару чобіт. Тож зимою часом вибігали на вулицю босоніж. Якось Андрій гордовито заявив, що загартований, бо мати Наталія Мефодіївна знайшла його в колгоспному полі на снопі під полукіпком. Хліборобська з діда-прадіда сім’я Менделів шанувалась односельцями.

З доцентом кафедри факультативної хірургії Київського національного медичного університету ім. О. Богомольця Андрієм Корнійовичем Менделем зустрівся в клініці. Увесь вираз стомленого за напружений день хірурга випромінював тепло. З перших хвилин між нами встановилась невимушеність, як поміж добре знайомими. Втім, про себе повідав стисло. Народився 16 серпня 1930 року у с. Велика Каратуль на Переяславщині. Після сільської семирічки закінчив Переяслав-Хмельницьку середню школу № 2. Щодня доводилось долати пішки 7 км до школи і у зворотному напрямку. Правда, зимової пори батьки винаймали для нього куток у місті.

На вибір професії вплинуло горе — в роки фашистської окупації померли сестра і два брати-близнюки, не було кому надати лікарської допомоги хворим.

Отож вступив до Київського медичного інституту, де працювали тоді прекрасні викладачі — Д. М. Стражеско, О. А. Сушко, В. Д. Братусь, М. М. Умовіст, І. М. Матяшин, Ю. М. Мохнюк, Ю. В. Балтайтіс. За сімейними обставинами у 1953 році перевівся до Львівського державного медичного інституту, який успішно закінчив у 1955 році. Навчання поєднував із працею медбрата в хірургічному відділенні Інституту переливання крові.

Трудова діяльність А. К. Менделя вдало розпочалася в Казахстані, в часи інтенсивного освоєння цілинних земель. Спочатку працював хірургом і акушером-гінекологом, потім очолив хірургічне відділення. Медичних працівників бракувало і Андрію Корнійовичу доводилося тижнями чергувати цілодобово. Досконало оволодів різними складними оперативними втручаннями у разі гострих хірургічних захворювань і травм. У 1957 році його зарахували до аспірантури кафедри факультативної хірургії. Уже півстоліття він у її складі. Тут Андрій Корнійович знайшов своїх вчителів і серед них найголовнішого Івана Миколайовича Іщенка, видатного хірурга, доктора медичних наук, члена-кореспондента АН України, професора, генерал-майора медичної служби. Під його дбайливим і вимогливим керівництвом успішно захистив кандидатську дисертацію про загоювання ран шлунка, був обраний асистентом, а згодом — доцентом кафедри. Тут сформувався як хірург широкого профілю, отримав вищу кваліфікаційну категорію.

З 1966 року працював у Бірмі головним хірургом одного з провідних шпиталів та керівником групи радянських лікарів. За рік провів більше тисячі операцій.

Працював також в Ефіопії, де очолив шпиталь. На нього ж поклали обов’язоки керівника групи радянських лікарів, які працювали в Аддис-Абебі, Хараре, Ассабе, Некемпте, Матту, Массаві. За два роки ця група українських лікарів надала допомогу близько півмільйону ефіопів. Значна увага приділялась наданню хірургічної допомоги воїнам, які брали участь у бойових діях в цій країні.

Зараз А. К. Мендель працює на кафедрі факультативної хірургії Національного медичного університету ім. О. Богомольця. Щедро ділиться своїм досвідом з колегами. Він автор понад 100 наукових робіт, чотирьох нових оригінальних оперативних втручань, захищених авторськими свідоцтвами. Неодноразово виступав з науковими доповідями на лікарських з’їздах в Україні, Росії, а також на міжнародних форумах. За бездоганну працю, високий професіоналізм нагороджений чотирма державними нагородами, удостоєний звання заслужений лікар України*.

* — помилка автора тексту, на жаль, незважаючи на неодноразові подання до звання заслуженого лікаря України, він його так і не отримав… (НАМ)